УДК.

РОСЛИННІ БУФЕРИ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК В ПРИБЕРЕЖНО-ЗАХИСНІЙ СМУЗІ РІЧКИ.

Захарченко М.А. Український науково-дослідний інститут екологічних проблем. м.Харків

Вступ

Як здорово опинитися подалі від міської суєти, дихати свіжим повітрям, зробити своє життя більш комфортним, тому  ще більше і більше людей хочуть жити на берегах озер та невеликих річок. Та згідно з  Земельним  кодексом України  (стаття 58) для створення   сприятливого  режиму  водних  об'єктів  уздовж  них встановлюються  водоохоронні  зони та    прибережні захисні смуги, які являються природоохоронною територією з об меженним режимом господарської діяльності.        Прибережна захисна смуга (ПЗС)   визначається як частина водоохоронної зони  вздовж річки, моря, навколо водоймищ, на якій встановлений більш суровий режим (ряд обмежень) господарської діяльності (ст. 1 Водного кодексу України [1]).  Всі обмеження зрозумілі,  окрім «..будівництва ..баз відпочинку, дач, ...». Люди тягнуться до води, а будинок чи базу відпочинку треба розміщувати за сотні метрів від берега.

Стан проблеми

Збільшення населення у зоні водозбору  водотоку чи водойми дійсно створює негативний тиск на якість води. Коли люди поселяються або вже давно живуть  коло водотоку в прибережно-захисній смузі вони обробляють землю (не завжди, для вирощування картоплі, але й посадка квітів приводить до зміни структури землі). Таким чином формується т.з. неточкове, «дифузне» джерело забруднення річки чи озера.

За якийсь час створюється все більша кількість таких забрудників, перш за все  уздовж потоку або озера і вони починають складати  серйозний вплив на якість поверхневих вод. Важлива властивість  берегової лінії  - забезпечення  чистої води для здорового відпочинку, яке включає функціонування баз відпочинку, кемпінгів,  дач чи просто риболовлі. Візуальний прояв забруднення з дифузних джерел  включає збільшене зростання бур'яну уздовж берегових ліній озера чи річки, погіршення  якості води, появі водоростей, конуси виносу забруднень і зміни природних заростей рослин. Але краще діяти на випередження і створити умови, що виключать негативний вплив від проживання в ПЗС на озеро чи річку.

Отже, проблема забудови, реконструкції, реновації прибережних територій  ні в радянські часи, ні зараз повноцінно не вирішується. Актуальним і доцільним є розробка методики встановлення меж та правил розумного використання прибережних територій  з метою врегулювання містобудівних, водоохоронних та земельних відносин.

Можна констатувати, що даний момент по Україні відсутнє оптимальне законодавче встановлення водоохоронних зон для водних об'єктів.  Але і в світі єдиних правил про те, що таке «водоохоронні зони» і якими вони повинні бути в умовах реального бажання людини жити на березі річки чи водойми, немає. [2.]. Так, в найбільшій європейській країні,  Німеччині, згідно з федеральним законом про воду всі джерела води і водні шляхи знаходяться під контролем федеральних земель (аналогічно – в Україні). Тому будь-яка діяльність на берегах річок та озер можлива лише за спеціального дозволу відповідних керівників федеральної землі ( в Україні – майже аналогічно). Саме Німеччина вважається першою європейською країною, яка встановила обмеження на будівництво або іншу діяльність навколо джерел води. Загальноприйнятим вважається заборона на будівництво в межах 10 метрів від берега. [3] . В Україні – набагато більші (від 25 - до 100 м). Причому останнє – 100 м – для великих річок, таких як Дніпро.

Звичайно, самі люди, власники дачного будиночку чи кемпінгу розуміють, що від них, у першу чергу залежить якість води водотоку чи озера, вони можуть попередити забруднення чи покращити стан водоймища встановленням нових захисних споруд на основі природних рослинних  буферів чи  збільшенням існуючих![4].

Постановка завдання.

Таким чином, ми приходимо до висновку, що проблема використання  території ПЗЗ для рекреації чи проживання (з садом та городом – звичайно!) залишається  спірною і як такою, що потребує вирішення. Діючі нормативні документи, мають, в основному обмежувально-заборонний характер. Але життя не зупинити. Тому ми вважаємо, що  контрольований дозвіл набагато ефективніший ніж огульна заборона. А контролювати можливо лише якісь конкретні прояви діяльності. В тому числі – і природозахисної. Світ іде якраз цим шляхом – контрольованого дозволу. І дозволяється використовувати ПЗЗ за умови впровадження інженерних заходів по захисту річки чи водойми. Ці заходи, як правило, базуються на  економічно доцільних  методах, основний з яких є влаштування т.з. рослинного буфера між садибою, городом чи полем та річкою з використання простих, але надійних інженерних споруд (фільтруючі траншеї чи інше).

Виклад основного матеріалу.

Рослинні буфери,  або області з рослинами, що розташовуються  між забудовою і водою, допомагають перехопити та осадити забруднення з поверхневого потоку, в тому числі органічні забруднення, запобігають ерозії і допомагають стабілізувати області, що мають нахил і берегову лінію, в цілому.

Рослинний буфер чи буферна смуга -  це дерева, кущі  і ґрунти основи, які перехоплюють та затримують осад і  початкове забруднення з дифузних джерел  перед тим, як вони досягнуть озера чи річки (фото 1). Спеціалісти – екологи в усьому світі на даний час  надзвичайно рекомендують створення рослинного буфера як ефективного  практичного рішення [5].  За кордоном такий підхід  має назву «Best Management Practice – "BMP» або Краща Практика Управління ) для перехоплення  забруднень з поверхневої  води  зливового потоку.

.

Фото 1: Типовий дачний будиночок на березі озера чи річки  з рослинним буфером. Власники засаджують  вузький простір між будиночком і берегом кущами, деревами, багаторічними травами.

Рис. 1. Схема буферної рослинної зони між будинком та водоймищем.

Останнім часом знаходять широке використання інші заходи, задачею яких є перехоплення забруднень від зливового потоку точкових чи дифузних джерел [6] на території ПЗЗ. Найбільше розповсюдження знайшли - вегетативні смуги або  біозатримуючі майданчики. Спільним для всіх цих захисних споруд є наявність  фільтруючої буферної товщі, покритою рослинністю, а також  системою  відведення води (байпас) в зливову каналізацію чи безпосередньо в річки чи водоймище (рис.2).

Води поверхневого стоку фільтруються в  підстилаючу двошарову товщу (3), в якій укладений дренаж (2), приєднаний до зливової каналізації. В разі різкого збільшення інтенсивності зливи спрацьовує пристрій для відведення максимально високого потоку зливових вод (1-перелив, байпас), виведений безпосередньо  в зливову каналізацію окремого будинку чи  селища(4). Посадка рослин (5) по поверхні виконує 2 функції: естетично привабливий вигляд і боротьба із замулюванням (кольматацією) поверхні фільтруючої товщі.

Висновки

1.Процедура встановлення водоохоронної зони для існуючих поселень та прибережної захисної смуги при проектуванні нових населених пунктів може  бути врегульована за умови  включення пропозицій   з   інженерного   та  біотехнічного впорядкування   прибережних   захисних   смуг,  врахуванням дії  водоохоронних   та берегоохоронних  заходів,  в залежності від яких визначатимуться межі та розміри водоохоронних зон і прибережних захисних смуг.

2.  Спеціалісти – екологи в усьому світі на даний час  надзвичайно рекомендують створення рослинного буфера як ефективного  практичного рішення, яке за кордоном має назву «Best Management Practice – BMP» або Краща Практика Управління для перехоплення  забруднень з поверхневої  води  зливового потоку в межах ПЗЗ.

3. В Україні в якості споруд для перехоплення забруднень поверхневих стічних вод  та боротьби з ерозією розроблено комплекс екологічно прийнятних  та економічно  доцільних  заходів, основаних на дії природних процесів в біогеоценозі рослин (фіторемедіація).

Література

1.Водний кодекс України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 24, ст.189

2. Дубняк С.А. Установление прибережных водоохранных зон равнинных водохранилищ. Экспресс-информация ЦБНТИ Минводхоза СССР, 1983. – Сер. 4. – Вып. 6. – С.1-8

3. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: у 4-х т., 7 кн. – К.: Генеза, 2004. – Т. 3, кн. 5. – 496 с.

4. Проект організації території національного природного парку "Подільські Товтри", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів. Архів НДПІ МІСТОБУДУВАННЯ. 2002 р.

5.The Buffer Handbook:  “A Guide to Creating Vegetated Buffers for Lakefront Properties.”  Developed by Phoebe Hardesty, Androscoggin Valley Soil and Water Conservation District and Cynthia Kuhns, Lake and Watershed Resource Management Associates, with funding provided by the U.S. EPA and Maine DEP.  1998

6.Захарченко М.А.,Рижикова І.А., Рижикова М.М. Заходи по зменшенню антропогенного забруднення малих  річок. //Наук.-техн.зб., вип.93 «Коммунальное хозяйство городов».-К.,:Техніка-2010.-С.380-42.